Достоєвський — класик, твори якого з цікавістю вивчають не тільки в Росії, а й за її межами. Усе тому, що Достоєвський усього себе присвятив вивченню головної загадки світобудови — людині. Пропонуємо екскурс в історію становлення Федора Достоєвського — письменника і культурного діяча XIX століття.
Достоєвський: біографія письменника
Достоєвський, біографія якого відкриває секрети формування його особливого письменницького мислення, входить до плеяди найкращих романістів світу. Знавець людської душі, глибокий мислитель, проникливий романіст — Достоєвський писав про духовне і темне в людині. Його романи приваблювали кримінальними сюжетами.
Звідки черпав натхнення Достоєвський, книжки якого й досі вражають свідомість читачів, відповість біографія письменника, в якій чимало інтригуючих поворотів:
Дитячі роки та отроцтво
Федір Достоєвський (1821-1881) походив із незаможної сім’ї дворянина та купецької доньки. Батько — спадкоємець польського шляхетського роду герба Радван. Його предок — боярин Данило Іртищ — у XVI столітті купив білоруське село Достоєво. Звідси й пішло прізвище роду Достоєвських.
За спогадами Федора Михайловича, батьки працювали невпинно, щоб дати дітям гарну освіту і виховати їх гідними людьми. Перші уроки грамоти та письма майбутній письменник отримав від матері. Його перші книжки — релігійна література, якою захоплювалася побожна мати.
Пізніше у своїх творах («Брати Карамазови» та ін.) він неодноразово згадує про це. Батько давав дітям уроки латині. Французьку мову Федір вивчив завдяки Миколі Драшусову (Сушарду), якого пізніше вивів у романі «Підліток» під прізвищем Тушар. Сини викладача вчили його математики та словесності.
У тринадцять років Федір Достоєвський вступив на навчання в пансіон Л. Чермака, а за три роки батько, засмучений смертю дружини, відправив старших синів на навчання в санкт-петербурзький пансіон Костомарова. Він підготував хлопчикам стезю інженерів: вони закінчили Головне інженерне училище, проте в обраній професії себе не реалізували.
Початок творчого шляху
В інженерному училищі письменник організував літературний гурток і створив кілька театральних п’єс на початку 1840-х рр. («Марія Стюарт», «Жид Янкель», «Борис Годунов«). Ці рукописи не збереглися. Після навчання 1843 року Достоєвського направили на службу в інженерну команду в Петербурзі, однак на посаді він довго не протримався. Двадцятитрирічний поручик йде зі служби, вирішивши присвятити себе літературі.
У 1845 році Федір Михайлович закінчив роман «Бідні люди». Читати першому цей твір випало Миколі Некрасову. Прочитання зайняло одну ніч, після чого автор «Кому на Русі жити добре?» сказав, що в російській літературі з’явився новий Гоголь. За участю Некрасова роман було видано в альманасі «Петербургский сборник».
Другий його твір — «Двойник» — публіка не зрозуміла і відкинула. Критика шельмувала молодого автора, імениті письменники його не розуміли. Він свариться з І.Тургенєвим і М.Некрасовим, його перестали друкувати в «Современнике». Незабаром твори Достоєвського з’явилися у «Отечественных записках».
Арешт і каторга
Знайомство із соціалістом Петрушевським кардинально змінило долю Федора Достоєвського. Він бере участь у п’ятничних зібраннях, а згодом увійшов у таємне товариство, яке очолював комуніст Спешньов. За те, що письменник публічно прочитав заборонений лист Бєлінського до Гоголя, його заарештували 1849 року. Він так і не встиг насолодитися успіхом роману «Білі ночі», що вийшов роком раніше.
Вісім місяців, протягом яких тривало слідство, Достоєвський провів у Петропавлівській фортеці. Військовий суд виніс вирок — смертна кара. Страта виявилася інсценуванням: перед початком виконання письменнику зачитали указ про зміну міри покарання.
Йому належало відбути восьмирічну сибірську каторгу (через місяць цей термін зменшили наполовину). У романі «Ідіот» Достоєвський відобразив почуття, які пережив в очікуванні страти.
Письменник відбував каторгу в Омській фортеці. Він страждав від самотності та відчуження: інші арештанти не приймали його через дворянський титул. На відміну від інших каторжан письменник не був позбавлений громадянських прав.
Чотири роки він читав єдину книгу — Євангеліє, яке подарували йому дружини декабристів у Тобольську. Це стало причиною духовного переродження письменника, зміни переконань. Достоєвський став глибоко релігійною людиною. Спогади про каторгу були використані письменником при створенні «Записок з Мертвого дому» та інших рукописів.
Вступ на престол Олександра II приніс романістові помилування 1857 року. Йому було дозволено публікувати свої твори.
Розквіт літературного таланту
Новий етап у творчості письменника пов’язаний із розчаруванням у соціалістичній ідеї. Його цікавить філософська складова соціальних питань, проблеми духовного буття людини. Він допомагає братові Михайлу видавати альманах «Время», а після його закриття 1863 року — журнал «Эпоха». На сторінках цих видань з’явилися романи Достоєвського «Принижені й ображені», «Поганий анекдот», «Записки з підпілля».
Письменник часто виїжджав за кордон у пошуках нових тем, але завершувалося все тим, що він програвав величезні суми за рулеткою у Вісбадені. Драми і переживання цього періоду життя Достоєвського стали основою для нового роману «Гравець».
Намагаючись виплутатися з фінансових проблем, письменник укладає вкрай невигідний для себе договір на публікацію всіх своїх творів і сідає за написання нового творіння — роману «Злочин і кара» (1865-1866).
Наступний твір — роман «Ідіот» (1868) — народжувався в муках. Головний герой — князь Мишкін — ідеал письменника. Глибоко моральна, чесна, добра і щира людина, втілення християнського смирення і чесноти, герой роману схожий на автора: їх зближують погляди на життя, релігійність і навіть епілепсія.
Федір Достоєвський працює над романом «Житія великого грішника». Твір не було завершено, проте його матеріал автор використав для створення «Бісів» і «Братів Карамазових», де осмислював паростки радикальних і терористичних переконань інтелігенції.
Життєвий шлях Достоєвського обриває хронічний бронхіт, що перебігав на тлі туберкульозу та емфіземи легень. Йде з життя письменник на шістдесятому році життя, у січні 1881 року. Праця письменника цінувалася за життя. Він був популярний і знаменитий, проте справжня слава прийшла до нього після смерті.
Федір Достоєвський: особисте життя
Федір Достоєвський — складний письменник і не менш складна людина. Він мав пристрасну, емоційну натуру, легко захоплювався і не завжди міг контролювати свої дії та почуття. Це позначилося на його особистому житті. Ось що відомо про улюблених жінок Достоєвського:
Марія Ісаєва
Марія Ісаєва, за походженням француженка, на момент знайомства з Федором Михайловичем на початку 1854 року була дружиною начальника Астраханського митного округу, мала маленького сина.
Двадцятидев’ятирічна пристрасна й екзальтована дама познайомилася з письменником у Семипалатинську, куди приїхала з чоловіком. Вона була добре освічена, допитлива, жвава і вразлива, але нещаслива: чоловік страждав на алкоголізм, був слабовільним і нервовим. Марія ж любила товариство, танці. Вона обтяжувалася провінційним життям і бідністю. Достоєвський став для неї «променем света в темном царстве».
Беззахисність і крихкість жінки пробудили в письменника бажання захищати її й оберігати, як дитину. Деякий час Марія зберігала дружню дистанцію з Федором Михайловичем. Випробуванням для їхніх почуттів стала майже дворічна розлука: чоловіка Ісаєвої перевели служити за шістсот верст від Семипалатинська.
Достоєвський перебував у розпачі. У 1855 році він отримав звістку про смерть Ісаєва. Марія опинилася в чужому місті одна, без засобів і з дитиною на руках. Письменник негайно запропонував їй руку і серце, проте повінчалися вони через два роки.
Після звільнення Достоєвського з каторги подружжя поверталося до Петербурга. У Барнаулі в письменника стався епілептичний напад, який налякав Марію. Вона звинуватила чоловіка в тому, що він приховав від неї важку хворобу, яка в будь-який час може завершитися смертю. Ця ситуація віддалила подружжя одне від одного.
Семирічний шлюб не приніс їм щастя. Незабаром Марія переїхала до Твері, а потім повернулася до Петербурга, де повільно помирала від сухоти. Письменник у цей час вояжував за кордоном. Повернувшись, він був вражений змінами, що відбулися з дружиною. Бажаючи полегшити її страждання, він перевозить дружину в Москву. Вона болісно вмирала протягом року. Характер Марії, її доля і смерть втілилися в літературній версії — в образі Катрусі Мармеладової.
Аполлінарія Суслова
Емансипована панянка, мемуаристка і письменниця була дочкою колишнього кріпака. Батько купив собі свободу і переїхав до Петербурга, де зміг дати двом дочкам вищу освіту. Аполлінарія прослухала курс філософії, літератури та природничих наук, а Надія стала медиком.
Знайомство з Сусловою у Достоєвського відбулося після одного з його виступів на студентському вечорі. Аполлінарія була красунею: струнка, з блакитними очима, розумним і вольовим обличчям, рудим волоссям. Вона перша зізналася письменникові в коханні. Достоєвський потребував щирого ставлення. Почався роман. Аполлінарія супроводжувала Достоєвського за кордоном, а він допомагав письменниці-початківцю у творчому розвитку — друкує її оповідання у «Времени».
Суслова представляла нігілістично налаштовану молодь, вона зневажала умовності й упередження старого світу. Тому всіляко бунтувала проти застарілих підвалин і моралі. Дівчина стала прообразом Поліни («Гравець») і Настасьї Пилипівни («Ідіот») тощо.
Анна Сніткіна
Друга дружина Достоєвського була на 24 роки молодша за нього. Походила з сім’ї чиновника, мала літературний талант і обожнювала Достоєвського. З письменником вона познайомилася випадково: після смерті батька закінчила стенографічні курси і поступила як помічниця на службу до Федора Михайловича. Їхнє знайомство відбулося через два роки після смерті першої дружини письменника.
Дівчина допомогла Достоєвському виконати підписаний з видавцем контракт: за 26 днів вони спільно написали й оформили рукопис «Гравця». Працюючи над «Злочином і покаранням», Достоєвський розповів дівчині про сюжет нового роману, в якому літній художник закохується в дівчину. Це було своєрідним освідченням у коханні. Неточка Сніткіна погодилася стати дружиною письменника.
Після вінчання їй довелося пережити жах, який пізнала Марія Ісаєва: у Достоєвського за вечір сталося два епілептичні напади. Цей факт жінка сприйняла як спокуту за безмірне щастя, яке їй дарував письменник.
Після весілля молодята вирушили до Європи. Усю подорож і життя за кордоном Сніткіна описала в щоденнику. Їй довелося боротися з ігровою залежністю письменника, розв’язувати фінансові питання і виховувати чотирьох дітей, народжених у шлюбі з Достоєвським: двох доньок Соню (померла в дитинстві) і Любов, двох синів — Олексія і Федора.
Вона стала Музою для письменника. Залишившись вдовою у 35 років, Анна відмовилася від світу. Жінка так і не влаштувала особисте життя після смерті письменника, всю себе вона присвятила збереженню його спадщини.
Федір Достоєвський — захоплива натура як у творчості, так і в особистому житті. Він неодноразово перекроював свої романи, спалював рукописи, шукав нові форми і нові образи. Його творчість сповнена пошуку ідеального світоустрою та духовного вдосконалення людини, пізнання нею власної душі. Письменника прославили тонкі спостереження за психологією персонажів, глибокі пізнання темної сторони людського «Я».