Оголошення Вінниця

Батько російської сатири — Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін — уміло помічав недоліки державного устрою Росії, бюрократизм системи і деградацію еліти. Усе це стало предметом його літературних пошуків. Біографія Салтикова-Щедріна — яскравий приклад самовідданого безмежного служіння суспільству. Поцікавтеся фактами з життя великого сатирика, його творчою спадщиною.

Біографія Салтикова-Щедріна: дитинство і юність

Тверська губернія, родовий маєток поміщиків Салтикових (село Спас-Кут) — мала батьківщина талановитого російського письменника-сатирика. Тут за рік після декабристського повстання, 1826-го, у сім’ї Євграфа Васильовича Салтикова, який одружився з дворянкою Ольгою Забєліною, молодшою за нього на 25 років, народилася шоста дитина — Михайло.

Дитинство Михайла Євграфовича пройшло у великому будинку, який розташовувався практично на голому місці і не славився затишком. Будинок нагадував сіру коробку, до якої примикали численні споруди для дворових, худоби, клітки для припасів, льохи. За маєтком тягнулася болотиста рівнина, на якій росли хвойні ліси.

Салтиков-Щедрін, біографія якого бере початок у цьому похмурому місці, не особливо любив матір:

1. Вона була владною і жорсткою жінкою, яка за короткий період не лише відродила практично вщент розорений маєток чоловіка, а й збільшила сімейні статки.
2. Діти бачили матір тільки тоді, коли та вважала за необхідне покарати спадкоємців за неслухняність, про яку їй повідомляли гувернери. Пізніше письменник згадував, що вже у 2-річному віці добре знав, що таке шмагання різками.

Домашнє виховання, яке отримав Салтиков-Щедрін, було недостатнім. Грамоти його навчав кріпак Салтикових художник Павло Соколов, який пізніше став прототипом одного з персонажів у творі «Пошехонская старина».

Коли дитина опанувала грамоту і навчилася читати, для її подальшого навчання запросили священика. Потім освітою Михайла опікувалася старша сестра, студент, який навчався в Московській духовній академії.

У десятирічному віці хлопчик склав іспити до Московського інституту для дворян, куди його прийняли одразу до 3-го класу. У той час цей пансіон входив до числа найкращих прогресивних закладів, де навчалося багато знаменитих письменників і поетів, серед яких:

• Василь Андрійович Жуковський.
• Олександр Сергійович Грибоєдов.
• Григорій Петрович Данилевський.
• Михайло Юрійович Лермонтов.

Коротка біографія Салтикова-Щедріна розповідає, що за два роки після вступу до інституту за видатні заслуги в навчанні Михайла перевели навчатися до Царськосельського ліцею за казенний рахунок, де майбутній знаменитий письменник розпочав творчу діяльність.

Михайло Салтиков-Щедрін: творчий шлях

Перші проби пера знаменитого письменника припадають на період перебування в Царськосельському ліцеї.

Салтиков-Щедрін, роки життя якого пов’язані з літературою, почав писати вільнодумні вірші. Попри те що після випуску за видатні успіхи в навчанні він мав отримати ранг титулярного радника, за неналежну поведінку Михайлу Салтикову дали тільки колезького секретаря.

Після ліцею (1845) Салтиков-Щедрін іде працювати у військову канцелярію. У цей період Михайло Євграфович пише нотатки, низку повістей, серед яких такі відомі роботи, як «Заплутана справа», «Протиріччя».

Літературна діяльність письменника 1848 року призвела його до заслання у Вятку, де він провів сім років. Тут Салтиков-Щедрін почав службу в ранзі канцелярського чиновника, а пізніше став радником у правлінні губернії. У 1855-му літератор покинув місце заслання і став чиновником міністерства внутрішніх справ.

Роки життя Салтикова-Щедріна на засланні не минули дарма. Накопичений досвід і матеріали, які автор зібрав у спостереженнях за повсякденним життям суспільства, допомогли письменникові творити зі ще більшим бажанням. Його «Губернські нариси», опубліковані в «Русском вестнике», практично з першого виходу стають популярними й улюбленими в різних верств російського суспільства.

Після повернення із заслання Салтиков-Щедрін стає віце-губернатором Рязані (1858), а трохи пізніше обіймає таку саму посаду в Твері. У цей період автор багато пише і публікується в різних виданнях, серед яких:

• «Атенея».
• «Русский вестник.
• «Библиотека для чтения».
• «Современник».
• «Московский вестник».
• «Время».
• «Московские ведомости».

Пізніше опубліковані в цей час роботи автора були зібрані й випущені у збірках творів «Невинні оповідання», «Сатира в прозі», які тричі перевидавали за життя автора і багаторазово після його смерті.

1864 року Салтикова-Щедріна призначають управителем казенної палати в Пензі, а пізніше в Тулі, Рязані. У цей період письменник практично не займається творчістю: з 1865-го по 1867-й публікує лише одну статтю під назвою «Заповіт моїм дітям».

Але жага творчості не полишає Щедріна. Коли видання «Отечественные записки» очолює Некрасов (1868), Михайло Євграфович йде з державної служби і стає співробітником журналу. Пізніше він обіймає керівну посаду, а через 10 років, коли помирає Некрасов, обіймає посаду головного редактора.

У ці роки з-під його пера виходить безліч творів, серед яких:

• «Листи з провінції».
• «Помпадури і Помпадурші».
• «Історія одного міста».
• «Культурні люди».
• «Господа Головлевы».
• «Благонамеренные речи».

Під час роботи у «Отечественных записках» письменник публікує свої роботи виключно в цьому виданні.

У 1884 році відбувається значна для автора подія — «Отечественные записки» закрили. Це стало великим ударом для Щедріна. Після цього автор публікував практично всі твори у виданні «Вестник Европы».

Михайло Салтиков-Щедрін: особисте життя, останні роки

Заборона улюбленого видання автора («Отечественные записки»), якому він віддавав усі сили, підірвала здоров’я Салтикова-Щедріна. Силу враження від закриття журналу автор зобразив у казці «Пригоди з Крамольниковим», а також у «Строкатому листі».

Розрив зв’язку письменника з публікою був для Щедріна болючим. Він відчував себе самотнім, почав хворіти. Останні роки життя талановитого автора — повільна агонія: Салтиков нещасний, але продовжує творити, допоки рука може утримувати перо.

Життя і творчість Салтикова-Щедріна завжди вирізнялися свободою думки та особливою внутрішньою силою, а його твори останніх років: «Пошехонська старовина», «Забуті слова», «Казки», «Дрібниці життя» — не поступаються кращим творам, написаним у молоді роки.

Михайло Салтиков-Щедрін одружився з донькою віце-губернатора В’ятки Єлизаветою Болтіною. Подружжя не поділяло спільних поглядів на життя і отримало різну освіту. Але, незважаючи на те що союз був складним, у ньому не було взаєморозуміння, подружжя прожило разом до кінця життя.

Дружина Ліза переписувала твори чоловіка, була чудовою господинею і народила йому сина Костянтина та доньку Єлизавету. На жаль письменника, улюблені ним діти не мали навіть частки літературного таланту і нічим себе не проявили.

Останні місяці яскравого і багатого творчими досягненнями життя Михайло Євграфович провів у ліжку. Його смерть настала 1889 року внаслідок ускладнень від застуди.

Видатний письменник залишив величезну творчу спадщину. Його твори цінні викривальним пафосом і практично хронологічним викладом важливих подій, що відбувалися в суспільстві Росії. Проза Михайла Щедріна поставила його в ряд із такими відомими авторами, як Антон Павлович Чехов, Федір Михайлович Достоєвський.

Творчість Салтикова-Щедріна увійшла в культурну світову спадщину, а його твори продовжують розбурхувати уми і жити в серцях читачів сучасного світу.